Pro-life Україна

Діти, яких могло не бути

Дітина, якої могло не бути

Арсеній

Я працюю в кабінеті доабортного консультування. Одного дня до мене зайшла мила дівчина, вона посміхалася і виглядала зовсім не стурбованою. Спокійно передала мені направлення та чітко дала зрозуміти, що не збирається надовго затримуватися.

Я запропонувала їй присісти. Вона зайняла вільне місце біля мого столу і почала з цікавістю оглядати кабінет, в який потрапила: вивіски зі статтями та з тендітними немовлятами, фото діточок, що народилися саме завдяки тому, що мати прийняла рішення подарувати їм життя – не робити аборт. 

Поки я протягом кількох хвилин заповнювала її анкетні дані в журналі, з тої усміхненої та легкої дівчини почали вириватися важкі, надривисті ридання. Вона не просто плакала: вронивши голову на долоні, тремтячи і хитаючись вона майже кричала. І просила допомоги.

Запропонувавши їй води, я поступово заспокоював її, але було видно, що їй треба виговоритися. Хвилин 15 вона говорила і не зупинялась але не здавалось, що їй від цього стає легше. З’ясувалось, що її звуть Таня. Їй 24 роки, вона заміжня, має трирічну дитину. І сама вона дуже хоче народити другу! Але ні її чоловік, ні власні батьки не підтримують її рішення і наполягають на перериванні вагітності. Адже, як вони запевняють, ще рано. Потрібно спочатку самій стати більш самостійною, подбати про першу дитину, «дати їй все». Кажуть, що одній буде важко з двома малими, що чоловікові і так доводиться багато працювати, що життя надто складне, що вони ще молоді – встигнуть… Всі ми чули ці стандартні фрази, від яких тільки гірше.

Але це ще не біда. Головною причиною того, що Таня сиділа зараз переді мною, була її мама. Слово матері для дівчини завжди було законом. Вона нізащо не наважилася б їй заперечувати, мати мала на неї неймовірний вплив.

Почавши плакати все сильніше, Таня зізналася: «Вона все життя все вирішує за мене! Як жити, з ким жити, що робити, що не робити. Вона повністю керує моїм життям. А я вже просто втомилася з нею боротися. Вона каже, що сама не раз робила аборт і що це зовсім не страшно. І що добре, коли в родині одна дитина. І мені наказує так жити. Але мені завжди хотілося брата чи сестру! І я хотіла народити більше, ніж одну дитину! Але що ж робити?! Навіть мій чоловік її боїться. Вона пригрозила, що не буде допомагати з першим сином, якщо я її не послухаю!»

Ми продовжували говорити. Несподівано в кабінет, не постукавши, зайшла доросла жінка з дитиною. Це і була її мати і син. Навіть тут Таня не була в безпеці від тотального контролю її матері, що цієї секунди суворим поглядом прискіпливо озиралась у кабінеті. Але її цікавили зовсім не завішані плакатами стіни… Побачивши доньку заплаканою і розгубленою, вона накинулася на мене з погрозами та звинуваченнями: «Та що Ви собі дозволяєте?! Бачите до чого Ви довели мою дитину? Що це взагалі тут за лекції та бесіди? Ви все одно нічого не вирішуєте! Ніхто не буде питати у Вас як нам жити!»

Вона намагалась вивести Таню з кабінету, але та не давалася, ридаючи трималась за мого стола, як за свій останній шанс. Я запропонувала матері дівчини також присісти, щоб спокійно розібратися в ситуації. Врешті, вона погодилась і нам вдалося продовжити розмову уже всім разом. 

Поки синок був в іншому кінці кабінету зайнятий розмальовкою, що я йому дала, я розповідала Тані і її мамі про розвиток ембріона в утробі матері. Про численні негативні наслідки аборту, про саму процедуру також. Показала як виглядають ембріони на різних ступенях розвитку. Довелося показати і «страшні» картинки. Розмова продовжилася ще хвилин 20, після чого мати Тані швидко вийшла з кабінету мовчки. 

Таня подякувала мене за те що щойно відбулося в її житті. Адже кілька хвилин мати і донька вели справжній діалог. Спершу, звичайно, мати не давала дівчині висказати свою думку, але в кінці розмови, після тих самих «картинок» вона ніби потемнішала лицем і, роздивляючись їх, не могла вимовити і слова. Після того вона крадькома спитала в мене номер телефону, щоб поговорити пізніше.

Чотири дні потому, коли було заплановано аборт, Таня не прийшла. Зателефонувавши їй, я почула щасливий голос вдячної молодої жінки: «Так, доброго дня! Ми вирішили народжувати дитину! Все прекрасно! І мама дала нам прийняти рішення самостійно! Уявляєте? Щиро Вам дякую!»