Pro-life Україна

Діти, яких могло не бути

Дітина, якої могло не бути

Міла

День видався вкрай складний. Одна жінка ще на консультації, друга вже чекає під дверима. І, що прикро, всі вже «все знають», «рішення обдумане», «є вагомі аргументи», всі жахливо поспішають, всім «треба бігти». Кожній намагаєшся пояснити, що їх вагання і брак часу на те,щоб справді розібратися в собі буде коштувати цій дитині життя…

І ось, мов проходячи крізь цей невпинний потік людей, заходить Мар’яна. Невисока, з коротко стриженим волоссям і дуже добрими, життєрадісними очима. Відкрита до розмови, навіть дуже.

Її 33, вона вдова, має трьох донечок: 13, 11 і 7 років… І вагітна від чоловіка, одруженого на іншій. Він проти аборту. Але сама Мар’яна має страх: «Куди мені ще? Я ледве тягну одна своїх троє дітей.»

«Але ж, все таки, у Вас виходить!»

«Звісно,» — підбадьорившись відповіла жінка – «кожного ранку встаю о шостій і цілий день… Все в нас добре. Справляємось. Я працюю, дівчата допомагають по дому. Ми – команда.» 

Тут вона раптом опустила очі: «А тут виявляється, що я вагітна. Доведеться мені розірвати стосунки з ним…Сама винна…» 

Я відчула, що у жінки сильні почуття до цього чоловіка, хоча все дуже заплутано. 

«Але ж ми не шукаємо винних. Ми говоримо про дитину. Про Вашу дитину від людини, яку Ви кохаєте. І ця дитина живе з Вами вже 10 тижнів. І Ви любите свою дитину. Ви не боїтеся труднощів, це видно. Навпаки! Ваші очі світяться. Ви впораєтеся з цим, я впевнена! І ми допоможемо. Наш центр цим і займається.»

«Добре, я подумаю…»

 

На аборт, що мав бути вже наступного ранку, Мар’яна не прийшла. Але я зателефонувала їй пізніше в той день.

«Я встала ранком з ліжка, почала збиратися і думаю – не можу! І не пішла. Знаєте, я вірю, що ми впораємось!» — голос був дуже радісний. 

П’ять днів потому колега по телефону повідомила мені, що Мар’яна знову записалась на аборт. Вирішивши з’ясувати чому, я набрала її номер і дізналась, що до неї додому навідалася дружина батька дитини. Влаштувала скандал, налякала її доньок, вимагала, щоб вона зробила аборт. 

«Може, воно мені і не потрібно? Навіщо?» — мляво вимовила Мар’яна  – « І моя мама мене відмовляє…»

Звісно, нові обставини були шокуючі. Адже ставиш себе водночас на місце обох жінок одного чоловіка. І ще треба пошукати ту, яка не вважала б необхідним зробити аборт в такій ситуації. «Нема людини – нема проблеми…» Чи не так? 

І можна було б виправдовувати цей вчинок подібними словами, але мені приходять на думку інші: «Думай більше серцем, серцем і живи». Нехай вони і з простої пісні Ігоря Талькова, проте підходять набагато краще. 

Я не могла просто проігнорувати це. Я дзвонила Мар’яні. Двічі, тричі – без відповіді. Врешті, пишу СМС: «Мар’яна, люба, тобі неймовірно важко. І ніхто тебе не підтримує. Ту жінку також можна зрозуміти. Їй також нелегко. Але ж, як би не склалося далі життя, ви обидві будете жити. А твоя дитина може ніколи не побачить, ні тебе, ні цей світ. Згадай той ранок, коли ти вирішила, що ти цього не допустиш!»

Все вирішилось ранком нового дня. О сьомій я прокинулась від телефонного дзвінка. Це була Мар’яна. «Пробачте, якщо розбудила… Але я дуже хотіла сказати, що я все ж не буду робити аборт. Думала, Ви будете раді це почути. А слухавку я не брала, бо була на роботі.»

Моє серце заспокоїлось і я відповіла їй: «Та що Ви, не вибачайтеся! Кожного ранку будили б такими новинами!»