Pro-life Україна

Діти, яких могло не бути

Дітина, якої могло не бути

Варвара

6 липня 2016 роки я проводила консультації  у відділенні гінекології пологового будинку міста К.

Пам’ятаю, що день був складний: одна жінка важче іншої.

І ось в кабінет зайшла дівчина, вона була остання в черзі. Почала розповідати, чому прийшла на аборт. Ситуація виявилася не стандартною, у Олени була вже дочка (6 років). З її батьком вони не спілкувалися. Справжня вагітність була від молодого чоловіка, з яким не так давно були разом. Олена виявилася ВІЛ-позитивною, і тому лікарі були готови зробити їй аборт навіть на 12-й неділі (саме з таким терміном вона і прийшла). Розмова була душевною, майже відразу знайшли спільну мову. Мені стало зрозуміло, що основна проблема була саме в молодому чоловікові, який наполягав і фактично привів Олену на аборт. Вирішила поговорити з ним теж…

Це була одна з найскладніших і важчих розмов за всю мою практику. Олексій  наполягав на перериванні. Ніби, рано, я ще не готовий до батьківства, це серйозний крок, та й взагалі: «Ви знаєте про її діагноз, які діти?!»

На мої аргументи він наводив купу своїх контраргументів. Ними ж виправдовував своє рішення про позбавлення від дитини. Говорив, що сам із скромного достатку багатодітної сім’ї. Усі родичі залишилися в іншій країні, з роботою нестабільно, попереду невизначеність, немає громадянства і т. д.

Намагалася закликати до здорового глузду. Говорила про невинність дитини, його відповідальності перед життям і смертю цього малюка. Але здавалося, що все було даремно…

Після того, як вони пішли, залишилося почуття невизначеності, але також я розуміла, що сказала все, що могла. Розмовляли більше години. Дала свою візитку, запропонувала, зазвичай, свою підтримку. Олена візитку взяла, та пішла в сльозах.

8 липня отримала від цієї жінки таке повідомлення у Фейсбуці: «Добридень! Пам’ятаєте, я приходила до вас 6 липня і ви намагалися пояснити моєму молодому чоловікові, що аборт не вихід, але йому було все одно. Все так і осталось. Але я не зробила аборт. Особливо не переживаю, як далі жити, поки ж працюю, а потім мені будуть платити декретні. Більше переживаю, як буду одна з двома дітьми на орендованій квартирі після народження дитини, але вірю, що все налагодиться. Дякую за вашу моральну підтримку, не хотілося б втрачати з вами зв’язок».

Звичайно, я відповіла, що Олена правильно зробила і може розраховувати на мою підтримку і таке інше. Написала, що теж вірю, що все налагодиться. Запропонувала зустрітися в офісі сказала, що завжди може мені писати.

Час минав, Олена не писала, я їй теж. Думала, що буде не правильно лізти в душу.

І ось 24 березня 2017 року вона знову написала: «Добридень! Хочу вас дещо з ким познайомити». І потім миле дівча:). «Я народила на два місяці раніше. Олексій нас не кинув. Так і живемо разом. Доньку він любить дуже сильно, просто трясеться над нею!!! Дякую вам за все!